Галузева специфіка монопрофільних міст Донбасу в 1940–1980-ті рр.: політико-стратегічний аспект формування

Анотація

Мета дослідження – виявити та охарактеризувати основні риси політичної стратегії, що визначили формування галузевої специфіки промислової бази мономіст Донбасу в 1940-80-ті рр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, цілісності та системності; застосовуються методи: ретроспективний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, історико-типологічний.

Новизна дослідження полягає в спробі, через звернення до політичних документів та інших джерел, виявити й охарактеризувати основні риси політичної стратегії економічного розвитку, що обумовила формування галузевої специфіки виробництва містоутворювального значення в Донбасі у 1940-80-ті рр.

Висновки. Формування галузевої специфіки монопрофільних міст Донбасу в період середини 1940-х – кінця 1980-х рр. стало наслідком низького рівня політико-стратегічного мислення партійно-урядового керівництва країни при організації промислово-урбанізаційних процесів. Як і в попередній період (роки форсованої індустріалізації 1920–30-х рр.), при довгостроковому плануванні економічного розвитку країни було обрано його екстенсивну модель. Головними пріоритетами при цьому були: забезпечення обороноздатності країни, швидка демонстрація переваг соціалістичної планової економіки. Це обумовило масштабне використання сировинних ресурсів Донбасу, побудову в регіоні численних підприємств містоутворювального значення, переважно – вугільної галузі, а також вогнетривкої, хімічної й ін. У досліджуваний період у регіоні, порівняно з попереднім, удвічі збільшилася кількість монопрофільних міст: усього з вісімдесяти семи міст Донбасу наприкінці існування СРСР таких налічувалося близько 80%. Ґенеза більшості монопрофільних міст у цей період пов’язана з «економічним ривком» середини 1950-х – середини 1960-х рр., спланованим з метою швидкого досягнення показників високорозвинених держав. Спроби партійно-урядового керівництва вдосконалити стратегію економічного розвитку, відійти від екстенсивної економічної моделі, здійснювані в другій половині 1960-х рр., а також на пізньому етапі існування СРСР, не були послідовними й ефективними. Диверсифікації та інтенсифікації містоутворювального виробництва монопрофільних міст Донбасу не відбулося. Вузькогалузева специфіка визначила негативні сценарії розвитку цих міст уже в наступні десятиліття. Здебільшого вони пов’язані зі скороченням містоутворювального виробництва внаслідок виснаження ресурсного потенціалу регіону, структурно-економічних змін. При розробці нових стратегій економічного розвитку країни та регіону потрібно враховувати цю особливість формування промислово-урбаністичної сфери Донбасу, дати відповідь на принципові питання щодо доцільності відбудови та можливості перепрофілізації таких міст.