Участь КНР у розвитку нафтогазової галузі Казахстану, Туркменістану та інших країн Центральної Азії 1990-2016 рр.: зовнішньополітичні та економічні фактори

Анотація

У кінці 1980-х на − початку 1990-х військово-політична й економічна ситуація в світі кардинально змінилася. Берлінська стіна впала, Організація Варшавського Договору (ОВД) припинила існування, соціалістичний блок країн у Європі та СРСР розпалися. Світ більше не був біполярним. КНР на чолі з КПК, не дивлячись на пануючу комуністичну ідеологію, прагнула скористатися цими змінами. КНР воліла відкрити для себе зовнішні ринки, у тому числі енергоресурсів. Відмова КНР від суцільного ізоляціонізму, припинення спочатку протистояння із США та країнами Заходу, а потім боротьби з СРСР та його союзниками за лідерство в побудові світової соціалістичної системи дозволи китайському уряду не тільки зекономити величезні ресурси, в тому числі енергетичні, що йшли на утримання гігантської армії та амбітні військово-політичні проекти, направивши їх у мирне русло, а й, розпочавши запровадження ринкових реформ, змінити в світі імідж Китаю з негативного на позитивний.

З моменту утворення на території колишньої радянської Середньої Азії незалежних держав Центральної Азії − Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану, Туркменістану − вуглеводневі ресурси регіону придбали ключове значення у зовнішній політиці нових країн.

Китай формував пріоритети зовнішньої енергетичної політики по відношенню до Центральної Азії поступово. Енергетичній експансії Пекіна передувала активна торгово-економічна політика, результати якої створювали передумови для зовнішньополітичної переорієнтації країн регіону.

Важливим елементом енергетичної політики стали трубопроводи, запропоновані й реалізовані Пекіном для поставок вуглеводневих ресурсів в китайському напрямку. Пекін домагається доступу до нових нафтогазових родовищ, розраховуючи за рахунок їх розробки реалізувати перспективні плани по збільшенню обсягів експорту вуглеводневої сировини з країн Центральної Азії.