Концепти регіонального об’єднання країн Центрально-Східної Європи (ХХ-ХХІ ст.)

Анотація

На сучасному етапі вже не має сумнівів в тому, яку роль у регіональному розкладі відіграє ініціатива «Тримор’я». Однак, варто зауважити, що одним із поштовхів до її актуалізації стала світова конфронтація, що виникла після зазіхань Росії на територію України (анексію Криму та розпалювання війни на Сході України). Сьогодні ця ідея об’єднання держав у просторі від Балтійського до Чорного та Адріатичного морів, як і за її виникнення, активно підтримується США. За останні вісім років у позитивний бік змінилося і ставлення до цієї програми з боку Німеччини та Європейського Союзу. По суті, із спроби реалізації Польщею її історичних центральноєвропейських амбіцій ініціатива «Тримор’я» трансформувалася в прообраз нової Східної Європи як складової частини трансатлантичного спільноти.

Інтерес сучасного польського політикуму до концепції «Міжмор’я» є продовженням традиції та політичної думки Юзефа Пілсудського. Насамперед, концепція «Міжмор’я» тісно пов’язана з його поглядом на зовнішню політику Польщі у міжвоєнний період. Однак її витоки сягають початку ХХ ст., коли велися дискусії про кордони Польщі та її роль у Європі після набуття нею незалежності. Основне питання стосувалося можливості Польщі ефективно чинити опір експансії сусідніх держав – Німеччини та Росії.

Актуалізація концепції «Міжмор’я» на сучасному етапі та трансформація останньої в ініціативу «Тримор’я» почалася після російської агресії в Україні в 2014 році. В актуальному варіанті концепція включає південний та східний вектори інтеграції. Це якісна зміна, оскільки багато століть зовнішня політика Польщі формувалася на осі Схід-Захід, набагато менше уваги приділяючи осі Північ-Південь. Варто зазначити, що концепція «Міжмор’я», яка у поточному варіанті перетворилася на «Тримор’я», не розглядається як альтернатива для членства в ЄС і НАТО. На сучасному етапі вона не має самостійного характеру, доповнюючи загалом прозахідну орієнтацію Польщі та інших її учасників.

У зв’язку із залученням до «Ініціативи трьох морів» 12 країн та активної ролі в ньому Хорватії, Румунії та інших держав вона втрачає зв’язок з первісною концепцією «Міжмор’я». Стає форматом регіонального співробітництва в рамках ЄС, однак має досить міцні підвалини. Її успіх залежить також від зовнішніх чинників: взаємин Захід – Росія, активності США в Центральній та Східній Європі та важко передбачуваного майбутнього Євросоюзу. Можна довго дискутувати з приводу функціональності та конкурентоспроможності нового об’єднання по відношенню до інших численних регіональних утворень, однак важливим залишається одне: реалізація ініціативи «Тримор’я» запустить процес побудови енергетивної незалежності країн східноєвропейського регіону від Росії.

На саміті 20 червня 2022 року країни ініціативи «Тримор’я» надали Україні особливого статусу партнера-учасника об’єднання. Варто зазначити, що членство України у «Тримор’ї» – це частина шляху нашої держави до членства у Європейському Союзі. Концепція передбачає розвиток світової торгівлі шляхом створення нових європейських логістичних коридорів, тому Україні важливо стати одним із транзитерів цими шляхами.

Слід виділити декілька напрямків співпраці України з країнами-учасницями «Тримор’я»: створення трансєвропейської автомагістралі Via Carpathia, де Україна буде відіграти роль важливого логістичного центру; енергетична співпраця, Україна має одні з найбільших сховищ газу в регіоні і, використовуючи можливості інтерконекторів Польща – Словаччина, Польща – Україна, можливо задовольнити потреби всіх країн Тримор’я; експорт української електроенергії може допомогти країнам «Тримор’я» стати незалежним від енергетичного тиску РФ; інфраструктура та діджиталізація (країни мають працювати над розширенням пунктів пропуску на кордонах України). Наша держава може надати підтримку багатьом інфраструктурним проєктам у галузі диджиталізації та посилити регіональні цифрові зв’язки. Отож, ініціатива «Тримор’я» –це перспектива України зайняти місце на європейському ринку і повністю відмовитися від логістичних зв’язків з країною-окупантом.