Автентичність у віртуальних музеях: антропологічний погляд

Анотація

Метою статті є комплексний аналіз проблеми автентичності у віртуальних музеях із позицій музейної антропології та heritage studies, визначення особливостей трансформації традиційних уявлень про автентичність у цифровому середовищі, а також розроблення антропологічної інтерпретації автентичності, придатної для аналізу віртуальних музеїв в умовах воєнних конфліктів і загрози втрати культурної спадщини. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному поєднанні підходів культурної антропології, музеєзнавства, heritage studies та цифрової гуманітаристики. У роботі використано історико-порівняльний, історико-генетичний, аналітичний та інтерпретаційний методи, а також концептуальний аналіз антропологічних теорій автентичності. Метод кейс-стаді застосовано для дослідження українського досвіду цифрового збереження культурної спадщини в умовах війни, зокрема діяльності міжнародної ініціативи Saving Ukrainian Cultural Heritage Online (SUCHO) та інших проєктів цифрового документування.

Наукова новизна полягає в інтеграції антропологічних концепцій автентичності із сучасними дослідженнями цифрової спадщини та віртуальної музеології. Обґрунтовано, що автентичність у віртуальному музеї не може зводитися виключно до технічної точності цифрового відтворення, а має розглядатися як багатовимірний соціокультурний феномен, що охоплює об’єктивний, конструктивістський, екзистенційний і соціально сконструйований виміри автентичності.

Висновки. Доведено, що віртуальні музеї є не лише цифровими доповненнями традиційних музейних інституцій, а й самостійними культурними просторами, у яких автентичність формується в процесі взаємодії цифрових технологій, музейної інтерпретації та участі спільнот. Цифрові репрезентації не замінюють матеріальну культурну спадщину, а створюють нові форми культурного досвіду, розширюючи можливості доступу до музейних колекцій та формування колективної пам’яті. Український досвід цифрового документування культурної спадщини в умовах війни демонструє, що віртуальні музеї виконують не лише освітні та комунікаційні функції, а й стають важливими інструментами екстреного збереження культурних цінностей, міжнародної адвокації, фіксації воєнних злочинів проти культури та забезпечення культурної стійкості. У зв’язку з цим автентичність у віртуальних музеях доцільно розглядати як динамічну антропологічну категорію, що формується у взаємодії матеріальної культури, цифрових технологій, музейних практик і соціокультурних контекстів.