Деконструкція історичних назв як інструмент відновлення культурної пам’яті

Анотація

Мета роботи. Дослідження спрямоване на комплексний аналіз соціокультурних та політико-правових механізмів, викликів і значення ретопонімізації (повернення автентичних історичних назв) на теренах Південної України. Головною метою є розкриття потенціалу відновлення історичної топонімії як дієвого інструменту ліквідації тривалої колоніальної спадщини Російської імперії та радянського тоталітарного режиму, а також консолідації колективної пам’яті українського суспільства в умовах сучасної війни.

Методологія дослідження. Теоретико-методологічний каркас наукової роботи вибудовано на міждисциплінарному перетині постколоніальних студій та соціології колективної пам’яті (memory studies). У дослідженні інтегровано концепцію «імажинативної географії» Е. Саїда для деконструкції імперських міфів про «цивілізаційний вакуум», підхід Г. Співак щодо «повернення права голосу пригніченому (subaltern)» для осмислення суб’єктності автохтонних громад, а також концепцію «місць пам’яті» (lieux de mémoire) П. Нора для аналізу регенерації локальної ідентичності на мікрорівні. Застосовано порівняльно-історичний, джерелознавчий та системно-структурний методи.

Наукова новизна. У статті вперше здійснено комплексний аналіз процесів ретопонімізації не як технічного акту, а як подвійного інструменту деколонізації символічного простору – одночасної руйнації колоніальних наративів та утримання відновлених локальних «місць пам’яті» в умовах сучасної мілітарної та інформаційної агресії РФ. На прикладі конкретних мікрокейсів Запорізької та Херсонської областей деталізовано специфіку регенерації козацького коду та вперше системно обґрунтовано обов’язковість деколонізації тюркського (кримськотатарського й ногайського) пласту Приазов’я як фактора національної безпеки.

Висновки. Доведено, що повернення історичних назв на Півдні України виходить за межі адміністрування і є фундаментальною мнемонічною практикою. Імперські та радянські ойконіми штучно конструювали колоніальний міф про «новоросію». Науковий аудит міських і сільських просторів (зокрема міст Запоріжжя, Оріхова та громад басейну річки Інгулець) унаочнив під топонімічним глянцем потужні ранньомодерні пласти українського козацького освоєння. Особливе значення має відновлення тюркських назв Приазов’я, що руйнує ілюзію «російського Півдня» та демонструє поліфонічну архітектуру національної пам’яті. В умовах війни ретопонімізація є інструментом когнітивного самозахисту та делімітації символічних кордонів суверенної держави.