Сучасна історіографія Голодомору в контексті європейської політики пам’яті: внесок польських дослідників

Анотація

Мета роботи. Метою дослідження є комплексний аналіз внеску польської історіографії, дипломатичної документації та державної політики пам’яті у вивчення та міжнародне визнання Голодомору 1932-1933 років. Особливий акцент зроблено на значущості польських консульських джерел із Харкова, Києва та Одеси, які становлять важливий корпус первинних свідчень про перебіг голоду. Окремо розглядаються сучасні меморіальні практики та політичні рішення Республіки Польща щодо офіційного визнання Голодомору геноцидом, що дозволяє простежити еволюцію підходів до інтерпретації цієї трагедії в польському науковому та суспільно-політичному дискурсі.

Методологія дослідження. Робота ґрунтується на поєднанні історичного, історіографічного, джерелознавчого (критико-джерельного), порівняльного методів та елементів дискурс-аналізу. Це дозволило проаналізувати події Голодомору в хронологічному та соціально-політичному контексті, оцінити розвиток польських досліджень і зіставити інтерпретації в українській та польській історіографії.

Наукова новизна полягає в комплексному дослідженні ролі польської історіографії та дипломатичних джерел у вивченні Голодомору та формуванні європейської політики пам’яті. У роботі підкреслюється значення звітів польських консулів і розвідки як самостійних історичних джерел, систематизовано польські наукові публікації та проаналізовано їхній внесок в інтернаціоналізацію теми.

Висновки. Голодомор 1932-1933 років є однією з наймасштабніших гуманітарних катастроф ХХ ст. Польські консульські звіти та матеріали розвідки фіксували системний характер сталінської політики голоду й сформували важливу доказову базу для її дослідження. Польська історіографія істотно розширила міжнародний дискурс, а офіційне визнання Голодомору геноцидом Сеймом і Сенатом Республіки Польща разом із розвитком меморіальних практик засвідчують ключову роль історичної пам’яті в сучасній геополітиці. У контексті російської агресії українсько‑польська співпраця у сфері політики пам’яті набуває особливої актуальності та стратегічного значення.