Історіографія українсько-турецьких відносин у культурно-освітній сфері: стан і перспективи дослідження

Анотація

У статті здійснено комплексний історіографічний аналіз культурно-освітнього виміру українсько-турецьких відносин у період з 1991 по 2025 рр. Метою дослідження є систематизація наукового доробку українських і зарубіжних учених, виявлення основних етапів, тематичних домінант і методологічних підходів до вивчення гуманітарного співробітництва між Україною та Туреччиною, а також окреслення перспектив подальших наукових пошуків у цій галузі. Методологічну основу роботи становлять принципи історизму, системності та міждисциплінарності, а також методи історіографічного аналізу, проблемно-хронологічний, структурно-функціональний та порівняльний підходи, що дозволяють розглянути культурно-освітні процеси в широкому контексті міжнародних відносин і публічної дипломатії.

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному узагальненні та критичному осмисленні історіографії українсько-турецьких культурно-освітніх відносин за весь період незалежності України з урахуванням впливу російської агресії та трансформації ролі української діаспори в Туреччині. У роботі вперше в єдиному аналітичному полі розглянуто інституційні форми гуманітарної взаємодії – діяльність закладів вищої освіти, культурних центрів, діаспорних організацій та міжнародних інституцій – як складові стратегії «м’якої сили» та публічної дипломатії України.

У висновках обґрунтовано, що сучасний етап історіографії характеризується зміщенням фокусу з політико-економічних аспектів на дослідження практичних механізмів культурно-освітньої співпраці, які відіграють дедалі важливішу роль у формуванні позитивного іміджу України в Туреччині та протидії інформаційним викликам. Наголошено на необхідності подальших міждисциплінарних досліджень, зокрема вивчення турецької історіографії, регіонального виміру співробітництва та взаємодії державних і громадських акторів у гуманітарній сфері.