Міжмор’є і Тримор’є: концептуальна еволюція та її вплив на українсько-польську стратегічну взаємодію (1918-2025)

Анотація

Метою статті є дослідження еволюції концепцій Міжмор’я та Тримор’я, аналіз їхніх історичних витоків, ідейної спадкоємності та впливу на формування стратегічної взаємодії України й Польщі впродовж 1918-2025 рр. Особлива увага приділяється трансформації міжвоєнної ідеї Інтермаріуму, її модернізації у середовищі еміграційних інтелектуалів та сучасному інституційному оформленню у форматах Ініціативи трьох морів і Люблінського трикутника. Дослідження спрямоване на виявлення того, яким чином міжморські концепти впливали на стратегічні рішення, політичні пріоритети та безпекові підходи Києва і Варшави.

Здійснено спробу показати Міжмор’я та Тримор’я як цілісний ланцюг концептуальної еволюції, що формує спільний простір політичного мислення Центрально-Східної Європи. Доведено, що прометеїзм, доктрина Ґедройця та сучасні формати співпраці (Тримор’я, Люблінський трикутник) становлять різні фази однієї інтелектуальної традиції, спрямованої на зміцнення регіональної суб’єктності та незалежності України. У роботі аргументовано, що Україна у 21 ст. перестає бути периферійним елементом міжморських проєктів і трансформується в одного з ключових акторів, для яких регіональні платформи стають інструментом безпеки, інфраструктурної інтеграції та міжнародної суб’єктності.

Аналіз засвідчив, що ідеї Міжмор’я та Тримор’я, попри відмінні історичні контексти, спрямовані на формування простору стабільності й співпраці в Центрально-Східній Європі. Вони забезпечують інтелектуальну рамку, що пояснює динаміку українсько-польського партнерства, сприяє подоланню історичних суперечностей та закладає підґрунтя для нової моделі регіональної безпеки. Сучасні формати на кшталт Ініціативи трьох морів та Люблінського трикутника демонструють перехід від історичного «утопічного федералізму» до прагматичного інфраструктурно-безпекового регіоналізму. Для України це означає зміцнення позицій у регіональній політиці, поступовий перехід від ролі буферної держави до повноцінного суб’єкта формування простору між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями.