Стратегії виживання та функціонування Української Греко-Католицької Церкви у підпіллі періоду радянського конформізму (середина 1960-х – початок 1980-х років)

Анотація

Метою дослідження є аналіз ключових стратегій виживання та функціонування підпільної Української греко-католицької церкви (УГКЦ) у середині 1960-х – на початку 1980-х років.

Наукова новизна полягає в комплексному аналізі стратегій виживання підпільної УГКЦ у середині 1960-х – на початку 1980-х років на основі поєднання мережевого підходу, мікроісторичного методу та новітніх інтерпретацій релігійного спротиву тоталітарним режимам. Cистематизовано внутрішні механізми організації підпілля та уточнено місце УГКЦ в контексті ненасильницького опору радянській системі, а також показано значення мирянських спільнот як ключових елементів стійкості церковного підпілля.

Висновки. Підпільна УГКЦ у середині 1960-х – на початку 1980-х років сформувала багаторівневу, внутрішньо стійку систему функціонування, яка забезпечувала не лише збереження церковної структури, але й подальший розвиток духовного, освітнього та спільнотного життя. Стратегія виживання УГКЦ була багатокомпонентною та ґрунтувалася на органічному поєднанні традиційних церковних практик із новими, вимушено інноваційними формами діяльності, що виникли в умовах радянського тоталітарного контролю. Попри постійний тиск, стеження, арешти та загрозу ліквідації, УГКЦ зуміла не лише вижити, але й зберегти цілісність своєї духовної традиції, розширити мережу підпільних спільнот і накопичити потенціал для майбутнього відродження. Вивчення її діяльності в зазначений період дозволяє глибше зрозуміти природу релігійного опору тоталітарним режимам, показує унікальність українського досвіду та робить внесок у ширший дискурс про стійкість переслідуваних релігійних громад у ХХ ст.