Розвиток краєзнавчого туризму на Чернігівщині після 1991 року: історичні передумови, трансформації та виклики

Анотація

Мета дослідження полягає в аналізі процесів формування, розвитку та трансформації краєзнавчого туризму на Чернігівщині після 1991 року, а також виявленні історичних, соціокультурних та політичних чинників, які впливали на туристичну діяльність у регіоні в умовах державної незалежності, цифровізації суспільства та зовнішньої агресії.

Методологія. У процесі дослідження застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує історико-генетичний, порівняльно-аналітичний та проблемно-хронологічний методи. В основі дослідження – джерельний аналіз офіційної статистики, регіональних туристичних програм, музейних та архівних матеріалів, а також публікацій у наукових і краєзнавчих виданнях. Для висвітлення сучасних викликів використано елементи контент-аналізу цифрових туристичних платформ і публічних звітів регіональних управлінь культури.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному висвітленні етапів становлення краєзнавчого туризму Чернігівської області в пострадянський період – від первинної ініціативи локальних краєзнавчих осередків до інституціоналізації у вигляді національних заповідників та туристичних маршрутів. Уперше в науковій літературі проаналізовано вплив таких зовнішніх факторів, як пандемія COVID-19 та повномасштабне вторгнення РФ на туристичну сферу регіону, зокрема у вимірах руйнації пам’яток, падіння турпотоку та актуалізації цифрових форм збереження й репрезентації спадщини.

Висновки. Високий рівень концентрації історико-культурного потенціалу визначає Чернігівщину як один із провідних регіонів України в даному аспекті, що обумовило збереження її туристичної атрактивності навіть у періоди кризових явищ. Основними етапами розвитку краєзнавчого туризму стали: формування в XIX ст. культурно-просвітницьких ініціатив, радянський період масових шкільних та профспілкових подорожей, пострадянська комерціалізація та сучасна цифрова трансформація. Попри значні втрати, спричинені війною, в області зберігається мережа заповідників, музеїв і природоохоронних територій, які можуть слугувати основою для оновлених маршрутів, зокрема меморіального туризму. На перспективу визначальними чинниками стане впровадження інноваційних інструментів цифрової навігації, залучення внутрішніх туристів і розвиток партнерств між місцевими громадами та культурними інституціями.