Промисловість та робітництво Української РСР у повоєнний період (1946-1965 рр.): ґенеза історіософської концепції україноцентричної історіографії

Анотація

Стаття присвячена висвітленню ключових віх становлення історіософської концепції україноцентричної історіографії 1990-х рр. в контексті дослідження промислового розвитку та робітництва УРСР у повоєнний період (1946-1965 ). Зазначено, що розпочаті в перебудовчу добу помітні й позитивні зрушення в теоретико-методологічній, концептуальній та історіософській областях історії України отримали активне продовження в 1990-ті рр. Водночас слід зазначити, що неочікувано потужний поштовх до радикального переосмислення як усієї історії України, так і повоєнного двадцятиріччя і місця українського робітництва та промисловості в цей період став наслідком не внутрішньої логіки розвитку безпосередньо історичної науки.

Оновлення поступу вітчизняного історіописання зазнало потужного зовнішнього політичного імпульсу 1991 р., який, у сполученні з підготовленим ґрунтом, сприяв започаткуванню радикального переосмислення вітчизняного історіописання. З’ясовано, що формування незалежної вітчизняної історичної науки поставило перед її представниками ряд концептуальних, фундаментальних, засадничих питань: з яких позицій та в якому контексті, під яким кутом зору слід вивчати і писати (а часто – і переписувати) українську історію. Задля реального, а не паперового унезалежнення та водночас для інтеграції в світову історичну спільноту обрано курс на україноцентризм на загальноприйнятих світовим науковим товариством теоретико-методологічних засадах і сучасних методиках і технологіях історичної гносеології. В умовах оновлення єдино можливим стало рішення про необхідність віднайдення комплексних інтегральних підходів до об’єкта дослідження та поєднання вже опанованих й апробованих багаторічною практикою методологічних і методичних засад історичного пізнання з новими.

Головним умовиводом початку 1990-х рр. стало розуміння того, що в фокусі уваги дослідників має перебувати людина (людність, спільноти, соціальні групи), тобто вивчати історію української повоєнної промисловості та робітництва слід з історико-антропоцентричних позицій.