Городища скіфського часу в Посуллі

Анотація

Метою статті є узагальнення та систематизація археологічної інформації про городища скіфського часу в межах Посулля, аналіз їхнього просторового розташування, конструктивних особливостей та культурної належності з метою уточнення ролі цих пам’яток у суспільно-політичних процесах доби раннього залізного віку на Лівобережній Україні.

Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні археологічного, типологічного та просторового аналізу з урахуванням історико-культурного контексту, що дозволяє комплексно охарактеризувати скіфські городища Посулля.

Наукова новизна статті полягає в узагальненні та систематизації археологічних даних, виокремленні ареалів укріплених поселень із притаманними їм особливостями, а також у розширенні уявлень про хронологічні межі та функціональну тривалість пам’яток у контексті суспільно-політичних процесів раннього залізного віку Лівобережної України.

Висновки. Незважаючи на більш ніж 100 річне вивчення пам’яток Посулля, не можна вважати їх детально вивченими. Найбільш дослідженими серед городищ басейну р. Сули можна вважати північну групу, а саме Басівське, Свиридівське, Глинське городища. На даних пам’ятках проводилася найбільша кількість робіт, встановлено їхні розміри та датування. Значна частина городищ, особливо південної групи, зокрема Луговицьке, Постав-Мука І, Сухоносівське, була лише оглянута або досліджувалася епізодично. Це унеможливлює комплексне уявлення про систему оборонних пунктів у регіоні. Разом із тим, аналіз просторового розміщення пам’яток дозволяє говорити про існування двох основних ареалів – північного та південного – кожен із яких мав власну специфіку заселення, особливості ландшафтного вибору й організації укріплень. Домінантне положення серед них посідає Басівське городище, яке вирізняється розмірами, складністю фортифікацій і наявністю супровідних поховальних комплексів. Хронологічно більшість городищ виникають у середині 6 ст. до н.е., і функціонування їх переважно припадає на скіфську добу, з імовірним продовженням використання окремих пунктів у зарубинецький час. Це свідчить про доволі тривале існування поселенських структур, їхню адаптацію до змін у політичній та демографічній ситуації.