Реакція історичної спільноти України на академічний плагіат: резонансні випадки першої чверті 21 століття

Анотація

Мета статті полягає у характеристиці ключових проявів реакції наукової спільноти істориків на резонансні випадки плагіату в історичних дослідженнях в Україні першої чверті 21 ст. Особлива увага приділяється діяльності професійних істориків з виявлення та протидії плагіату, а також їхній ролі у формуванні громадської думки щодо проблеми академічної недоброчесності в українській науці.

Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму та об’єктивності. Застосовано порівняльно-історичний метод для зіставлення різних форм реагування наукової спільноти на порушення академічної доброчесності. Для систематизації типових проявів реакції наукового середовища використано метод класифікації. Діяльність професійних істориків щодо виявлення плагіату проаналізовано з урахуванням інституційного та особистісного вимірів.

Наукова новизна полягає в першому комплексному дослідженні реакції української наукової спільноти істориків на випадки плагіату в академічних працях.

Висновки. Публічні заяви істориків про виявлення плагіату в працях колег відзначаються високим професіоналізмом. Історики застосовують детальний текстологічний аналіз, порівнюють цитати, досліджують джерельну базу та систему посилань, виявляючи як текстуальні запозичення, так і фальсифікації в роботі з архівними матеріалами, трансформації та спотворення запозичених текстів. Дослідники також аналізують ланцюжки запозичень, структурний плагіат та запозичення концепцій. Причини плагіату в історичних дослідженнях включають: підвищення статусу, брак фахового рівня та пошук комерційної вигоди. Інституційне реагування проявляється через офіційні звернення до НАЗЯВО та МОН для позбавлення порушників наукових ступенів, залучення державних установ. Зафіксовано колективні звернення професійних істориків та судові позови щодо захисту авторських прав. Випадки плагіату обговорюють в академічних і публіцистичних виданнях й у соціальних мережах, що сприяє формуванню громадської думки про неприпустимість плагіату. Важливим є послідовне позиціонування дослідників щодо неприйнятності плагіату незалежно від статусу порушника.